18 травня – День пам’яті жертв Депортації кримськотатарського народу
Щорічно 18 травня кримським народом відзначається як день національної жалоби. Водночас ця скорбна дата є днем демонстрації національної єдності в боротьби за відновлення прав кримського народу.
11 травня 1944 постанова ДКО № 5859 «Про кримських татар» була підписана Сталіним. За цим підписом розпочалася примусова депортація кримців із Криму. Так, одним розчерком пера комуністичних правителів СРСР була вирішена доля цілого народу на наступні півстоліття. Мотивацією цього жахливого акту, який нині ми можемо назвати не інакше як етнічною чисткою, стало звинувачення всіх осіб цієї національності у колабораціонізмі – співпраці з німецькими фашистами під час окупації півострова. Однак у тогочасній пресі ця акція отримала велемовну назву – «очищення Криму від антирадянських елементів». Під час депортації з території Криму було виселено всіх кримців. Але наприкінці 60-х років деякі сім’ї повернулися, незважаючи на так звану «бульдозерну війну». У ході якої руйнувалися нові кримські будинки попри спротив влади. Тоді вдалося повернутися і залишитися лише одиницям.
30 червня 1945 року Президія Верховної ради СРСР позбавила Крим статусу автономії, затвердивши подання Президії Верховної Ради РРФСР про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР. Отже, колишня Кримська АРСР стала рядовою областю в складі Росії. Щезли з карти півострова кримськотатарські назви міст і селищ, які отримали нові імена (звісно ж «великою і могутньою» мовою). Фактично на офіційному рівні все робилося для того, щоб стерти в Криму саму згадку про корінних жителів півострова, а потужна ідеологічна машина країни безупинно продукувала міф про народ-зрадник.
Кримському народові, як і іншим, депортованим після звільнення їх території від фашистів, було пред’явлено звинувачення у колабораціонізмі з окупаційними військами. У надісланій 10 травня 1944 року на ім’я Сталіна спеціальній доповіді Берія писав: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і виходячи із небажаності дальшого проживання кримських татар на прикордонній території Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму».
Депортація кримців розпочалася рано-вранці 18 травня 1944 року. Насильне вигнання людей зі свої домівок, їхнє етапування до залізниці і завантаження у завчасно накопичені на залізницях Криму вагони для перевезення худоби, здійснювалось солдатами і офіцерами військ НКВД, котрі ставились до нещасних людей вкрай жорстоко. Насильства застосовувалось в однаковій формі до дітей, старих, вагітних жінок. В усіх свідченнях співпадає одне – крики і лаяння військових, плач дітей, удари прикладами немічних. Прикуті до ліжка тяжкохворі люди, яких не можна було транспортувати у відведений для виселення термін, підлягали знищенню.
У результаті жахливих умов перевезення та переселення загинуло близько 46 відсотків кримськотатарського народу. Близько п'яти тисяч кримських татар було направлено у розпорядження "Московвугілля" для роботи на шахтах і торф'яних розробках. Близько 70% переселенців направлялися на спеціальні поселення в Узбецьку СРСР, інші - у Марійську АРСР, Горьковську, Свердловську, Костромську області РСФСР. З урахуванням колишніх військовослужбовців загальне число депортованих кримських татар перевищило 200 000 чоловік.
